Г І Р Л Ц І В И К Л А Д А Ч І В
Обмен учебными материалами


Г І Р Л Ц І В И К Л А Д А Ч І В



чіткіше окреслювати місце її у системі соціальних комуні цій загалом. І хоча суворі економічні реалії поточного менту, що зачіштяють найнезахшценіші та найвразливі галузі (а відомо, що видавнича до таких якраз і належит загрожують сильно звузити сферу її соціального впливу, ж немає підстав всерйоз думати про різкий її занепад і, т більше, зникнення: адже жоден вид людської діяльності, освітньої до розважальної, не обходиться без більш чи ме потужного інформаційного супроводу, а його здатна заб печити саме видавнича галузь.

Оптимістична впевненість для такого міркування ґр тується, насамперед, на знанні історії видавничої справи, зокрема, її вітчизняного сегмента. При всіх ще пам'ятн спробах зобразити тривалий історичний шлях видав чої справи в Україні безлюдною і безплідною пустелею окремими дозволеними владою острівцями-оазами ( кими, зокрема, як «імпортований» з Москви у 60-х рок

XVI ст. «першодрукар», він же «першовидавець», Іван доров, що залишив сліди у Львові та Острозі, чи друкар Києво-Печерської лаври і створений навколо неї на почат XVII ст. гурток учених -видавців, чия діяльність, на щас добре узгоджувалася з ідеєю «споконвічної дружби трь слов'янських народів», або ж «прогресивно налаштован Михайло Павлик та Іван Франко, що, як уважалося, ви вали книжки винятково для піднесення революційної с домості народу [1, с. 8 — 21]), — насправді ж, і тому є без підтверджень: видавничі здобутки українців величезні цілком зіставні з синхронними надбаннями інших європ ських народів, яким більше пощастило у національному с мосгвердженні та соціальному поступі (див.: [1]).

З появою можливості доступу до раніше закритих д рел, з науковою «реабілітацією» визначних постатей ук їнської видавничої справи (таких, як П. Куліш, М. Груш ський, С. Єфремов, І. Огієнко, І. Тиктор, В. Кубійович та іи з початком серйозних досліджень видавничої діяльності і


З Е Л І Н С Ь К А H . В ,

\ кі тих та просвітніх товариств («Галшдько-руська Матиця», Просвіта», Наукове товариство ім. Шевченка, Українське Ниукове товариство у Києві та ін.) і громадських організацій минулого («Громада», «Благотворительное общество изда-нием )бщеполезных и дешевых книг», «Січ», Українська Пар-I імгптська Громада та ін.), — завдяки усьому цьому стали, м.і|ч'ігггі, окреслюватися донедавна розмиті контури добре

І

'

І

'

І

.імізованої та доволі ефективної (як на свої часи) галузі.Ін.піни ж витоків видавничої діяльності, сучасне осмислен-ії її пидавничих явищ минулого на тлі подій та умов значно »'•pi гкіших і несприятливіших, аніж маємо сьогодні, не Просто інтелектуально збагачує нинішніх і майбутніх ви-/іііицт, а дає їм розуміння історичної перспективи, вказує їм певні аналогії, — тобто додає того історичного О П Т И М І З - мі їм якому тримається життєдіяльність будь-якої, а надто

• і іці.шьно спрямованої, сфери людського буття.

Загалом кажучи, на сьогодні саме історія видавничої і ир.іни є найбільш розробленим і найбільш «залюдненим» Іірі'і ніемним комплексом, що входить до нової наукової I I И І пильності, — про це свідчить і велика КІЛЬКІСТЬ публі-чні

IIIІ

останніх років, і нарощування числа захищених або рекомендованих до захисту дисертацій. Інша річ — сучасні Прі іблеми, нові теорії, модерні концепції видавничої справи Пі редагування. З цим, як не прикро, справи далеко не такі

шипи. І причина — не лише в об'єктивній відсутності ча-їнім п дистанції між сучасним явищем та сучасним же його Йімні чім, а в складній природі цього явища, в його багато-Иімнонентності та багатовекторності. І саме це останнє, на •н п., мимоволі дає підстави для псевдонаукових маніпуля-цій, .і m й для відвертих профанацій (якце відбувається, зо-лима, у «новітній теорії» редагування [3], чия шкідливість

и ірюється на уми ще несформованих, а отже, неопірпих ні і миуальованого під науку невігластва майбутніх праців - нимп видавничої галузі). Між тим, своєрідним «рятувати, ним коном» для нових ідей і концепцій видавничої справи


П Р А Ц І

В

И К Л А Д А Ч І В

І ,

І

редаїування могло би стати залучення інструментарію інших спеціальностей з кола соціальних комунікацій, тим бин.ніс, що точки перетину інтересів достатньо виразні.

Здатність видавничої справи чутливо реагувати на тен денції, факти і події суспільного житгя робить її доволі ак тивним — і потенційно впливовим! — учасником цивіліза ційних процесів. Найавторитетніший дослідник сучасно видавничої справи Дж. Б. Томпсон (/. В. Thompson, автор фун даментальної праці «Books in the Digital Age: The Transformatio

of Academic and Higher Education Publishing in Britain and th I hiited States» — «Книги у цифрову добу: Трансформаціакадемічного та університетського книговидання у Брита нії та Сполучених Штатах» [14]), характеризуючи тради ційну уповільненість підготовки і, особливо, темпів про дажу книжок академічного сектора, рекомендує видавцям рішуче звертатися до суспільних проблем, активніше брат участь у суспільних дебатах, — це, на його думку, зробит внесок книговидання у реальне життя вагомішим і відчут нішим. Дуже показово, зауважує Томпсон, що, наприклад внаслідок відомих трагічних подій 11 вересня 2001 р. світо вими бестселерами несподівано стали... наукові видання — монографії «Вежі Близнюки» Агнуса Джшеспі, «Талібан Ах мед а Рашида, «Що ж сталося?» Бернарда Льюїса та ін 114, с. 11]. Але, зрештою, чому несподівано? — просто вони виявилися найбільше запотребуваними суспільством у мо мі-і іт розгубленості та відсутності належної і вкрай необхід ної інформації!

(ьогодні найбільшим цивілізаційним викликом є вж or I.ік тероризм (із, закономірно, зовнішнім корінням!), як і пітона економічна криза, яку кожна країна переживає по ( in ,і му, і.шожно, насамперед, від обставин внутрішнього ха

11.11 п'|іу. V «видавничо розвинених країнах» ця криза веде in пня позицій великих фірм і конгломератів, що

її. ті і.піп.о фінансових «підшкірних запасів», до того

і міні і,іцікавити ринок виданнями, що називається

-IN


З Е Л І Н С Ь К А Н . В .

• па тему»: дослідженнями провідних економістів, творами фіпансистів-популяризаторів, порадниками з раціонально-і' і ведення бізнесу та домашнього господарства тощо — в | п' іультаті чого, як прогнозується, цифри падіння назв і на-

І' ІІ . ІДІВ

не будуть аж такими катастрофічними.

Що ж до українського видавничого ринку, то тут карти-

ІІІІ

сумніша. Як зазначає оглядач «Дзеркала тижня» К. Щот-

і та, українське книговидання — «сфера парадоксальна». Так, її пують деякі цілком об'єктивні обставини кризи: виробпи-іипо дорожчає, а це веде до зростання собівартості книжки,

і пидавець змушений піднімати ціни або згортати бізнес.

І Ндвищення ж ціп - палиця на два кінці: книжку менше купу-НЧІІЬ, і бізнес знову опиняється під загрозою» [5, с. 13].

Прогноз же оглядачки такий: «...У цілому книжок купу-іЬнпимуть менше. Книжка не є предметом першої необхідності, і нрн зниженні купівельної спроможності вона дрейфує в розряд »предметів розкоші» [5, с. 13] (зауважимо: це при тому, щоПіни на книжки в Україні незрівнянно нижчі, ніж за кордо-нній).

Можна припустити, що в умовах кризи скоротяться не Іінкіади, а кількість найменувань. Проте, пише К. Щоткіна,

||н не поділяю оптимістичних поглядів тих, хто розраховує, що чючення відбудеться за рахунок «макулатури». Насамперед т>жертвують тим, що є найменш масовим, тобто приносить Ніш менше обігових коштів. Що теж певною мірою є «панічним» рішенням, тому що покупці бульварного роману, бойовика, низь-

, Ціщ/к)бної фантастики - це саме ті люди, для котрих книж-»•' не с предметом першої необхідності, отже, на книжках вони

Щичцчджуватимуть. Ту нішу, в якій можна перечекати кризу з тнпіеншими втратами, доведеться шукати» [5, с. 13].

11 роте і в цьому випадку книжка у геть кризовій Україні |и перестане випускатися і продаватися: навчальна літера-тур.і. як і раніше, циркулюватиме у сфері освіти; не змен-ці\ і 11.ся читацький інтерес, як свідчать дослідження і ста-ні' піка, до різних жанрів довідкової літератури; нарешті,

4 1



Последнее изменение этой страницы: 2018-09-12;


weddingpedia.ru 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная